Мінімалістичний лаунчер: чому видалити значки — це працює, і чому цього не досить

Одна з найбільших перемог смартфонів полягає в тому, що вони (частково) замінили наручні годинники. Так компанії, які змагаються за нашу увагу, домагаються, щоб ми раз у раз заглядали в телефон, а сам телефон працює як витончена пастка: щойно ви на нього глянете, він показує значки зі сповіщеннями, яскраві застосунки, що пропонують швидку дозу дофаміну, а в деяких виробників навіть рекламу просто в інтерфейсі. (Ще однією перемогою стало розблокування за обличчям: тепер навіть не треба свідомо розблоковувати телефон. Ви дістаєте його глянути, котра година, він розпізнає ваше обличчя, і ви знову опиняєтеся серед моря застосунків і відволікань.)

Як ми вже розповідали в попередній статті про те, що таке лаунчер, головний екран телефона працює як розподільник уваги: це перше, що ви бачите, тож саме він задає, куди ви її спрямуєте. Багато хто бере телефон, щоб подивитися, котра година, або відповісти на конкретне повідомлення, а за двадцять хвилин уже дивиться відео, якого не шукав, і не дуже пам’ятає, як туди потрапив.

Невдовзі з’явилися способи обійти цю систему, і почали виходити мінімалістичні лаунчери. Ідея добра, але має межу: багатьом вони допомагають кілька тижнів, а потім їхній ефект поступово слабне.

Що таке мінімалістичний лаунчер

В Android лаунчер — це застосунок, який малює ваш головний екран: значки, папки, меню застосунків, де вони всі зібрані… Один встановлено з коробки, але його легко замінити іншим.

Мінімалістичний лаунчер навмисно робить екран нудним (або, може, не нудним, а простішим). Вони бувають дуже різні: наприклад, такі, що залишають лише короткий текстовий список назв на однотонному фоні, одні зовсім без кольорів, інші з ретельно продуманим дизайном. Але всі тримаються однієї інтуїції: менше речей на виду — менше того, що вас кличе.

Чому вони працюють

Що працюють, то працюють. І це не просто відчуття: є щонайменше три причини, які досить добре вивчені.

Головний екран — це спусковий гачок

2016 року Трістан Гарріс, який тоді працював у Google і досліджував, як технології впливають на нашу увагу, опублікував есей How Technology Hijacks People’s Minds. Одна з його найвідоміших ідей — телефон працює як ігровий автомат: щоразу, розблоковуючи його, ви не знаєте, що на вас чекає (повідомлення, вподобайка чи нічого), і саме ця непевна винагорода змушує вас знову й знову смикати важіль.

Якщо подумати, головний екран — це сітка, повна важелів. Кожен кольоровий значок — це запрошення, часом із червоним кружечком сповіщень, і розміщене воно саме там, де ви проходите щоразу, коли берете телефон. І зовсім не обов’язково, щоб вам хотілося відкрити Instagram. Досить того, що він там є в ту мить, коли ваша голова шукає, чим зайнятися на три секунди (у черзі в супермаркеті, у ліфті, поки вантажиться щось інше).

Мінімалістичний лаунчер прибирає ці важелі з дороги і нічого вам не забороняє, просто перестає їх підсовувати.

Колір теж притягує

Значки застосунків, що викликають найбільшу залежність, яскраві не випадково. Їх створюють, щоб привертати увагу, і це вдається. Є досить конкретна підказка, наскільки це важливо: у дослідженні, опублікованому 2020 року в The Social Science Journal, Алекс Голт і Річард Ферраро попросили групу студентів на тиждень перевести телефон у відтінки сірого, і їхній екранний час скоротився в середньому приблизно на 38 хвилин на день. Пізніші дослідження виявили ефект у тому самому напрямку, хоч і скромніший.

Багато мінімалістичних лаунчерів не прибирають колір з усієї системи (коли ви відкриваєте застосунок, то бачите його як завжди), але прибирають його з того, що ви бачите після розблокування, а саме в цю мить ви й вирішуєте, що робитимете з телефоном.

Трохи тертя багато що змінює

Третя причина, як на нас, найцікавіша. 2023 року дослідники з Гайдельберзького університету та Інституту Макса Планка опублікували в журналі PNAS дослідження про one sec — застосунок, який на кілька секунд втручається, коли ви намагаєтеся відкрити застосунок, що його ви самі вирішили контролювати, і дає вам змогу його не відкривати. Він нічого не блокує, лише змушує трохи зачекати. І все ж через шість тижнів 280 учасників відкривали ці застосунки на 57 % рідше (Грюнінг, Рідель і Лоренц-Шпрен, 2023). Заради чесності варто знати, що один з авторів — творець застосунку, хоча дизайн дослідження опубліковано і кожен може його перевірити.

Найпоказовішим виявився другий експеримент тих самих авторів: найбільше впливало не повідомлення із закликом замислитися, а те, що перед очима була можливість цього не робити, і меншою мірою — коротке очікування. Тобто забороняти не потрібно. Досить невеликої сходинки й виходу на виду.

По суті, саме це й робить добрий мінімалістичний лаунчер. Коли застосунок, до якого раніше було одне торкання, тепер треба шукати, автоматичний жест перетворюється на рішення, хай і маленьке. І в цю коротку мить ви часто вирішуєте, що ні.

Чому цього замало

Ось де межа: мінімалістичний лаунчер — це передусім віднімання. Він прибирає значки, колір, ярлики, а отже, залишає порожнечу.

Те, що ви розблоковуєте телефон, залежить не лише від того, що є на екрані, а й від ваших намірів: скажімо, ви робите це від нудьги, щоб відтягнути неприємне завдання, за яке не хочеться братися, щоб заповнити тишу в ліфті чи просто щоб подивитися, котра година. Прибравши значки, ви не позбудетеся жодної з цих причин. Нудьга нікуди не дівається, неприємне завдання так і лишається незробленим, а тиша в ліфті така ж незручна. Змінилося тільки одне: тепер, коли ви розблоковуєте телефон, цю порожнечу нічим заповнити.

Мозок звикає до тертя

А мозок вчиться швидко. Тертя працює, доки пошук застосунку залишається рішенням, але з часом і ця невелика сходинка стає автоматичною. Спочатку ви розблоковуєте телефон, бачите порожній екран і на секунду зупиняєтеся згадати, що збиралися зробити. Кілька тижнів потому палець уже сам тягнеться до пошуку, з пам’яті набирає перші три літери Instagram, і ви всередині ще до того, як це вирішили. Тертя нікуди не зникло, просто ви до нього звикли, і воно стало частиною того самого звичного жесту. Не бачити моря застосунків досі корисно, але ефект поступово розмивається.

Так стається тому, що лаунчер і далі працює як розподільник уваги, хоч і менш агресивний, і спрямовує її до застосунків, які борються за ваш час. Якщо лише прибирати, ви не змінюєте того, куди йде ваша увага, а тільки ставите їй перешкоди на шляху. А увага трохи схожа на воду: якщо закрити їй один вихід і не відкрити іншого, вона зрештою знайде найближчу шпарину.

Звичку не стирають, її замінюють

Щось схоже відбувається з будь-якою звичкою, яку ви намагаєтеся кинути. Якщо ви хочете їсти менше солодкого й просто перестаєте його купувати, то тримаєтеся кілька днів, а за тиждень уже біжите по щось у магазин унизу. Зазвичай допомагає мати в цю мить під рукою щось інше, наприклад фрукт. Коли ви його з’їдаєте, голод так само минає, і ви ще й виграєте, бо замість боротися з тягою до солодкого їсте те, що вам на користь.

Шкідливу звичку непросто кинути отак одразу, зазвичай її замінюють іншою, і це працює набагато краще, коли замінник щось вам дає, а не лише забороняє попереднє. З телефоном так само. Бажання взяти його й далі з’являтиметься кілька разів на день, тож корисне питання не лише в тому, як його стримати, а й у тому, куди ви його спрямуєте, коли воно з’явиться.

Тому потрібно дати лаунчеру те, на що спрямувати увагу: подумати, на що ви хочете витрачати свій час, і вести увагу туди, щоб ця порожнеча заповнювалася тим, що для вас справді важливо. І це не обов’язково робота. Це може бути дзвінок, який ви відкладаєте вже три дні, книжка, яку ви прочитали до половини, чи нагадування, що сьогодні ви хотіли піти на пробіжку. Головне, щоб у ті секунди, коли ваша голова шукає, чим зайнятися, вона знаходила те, що обрали ви, а не те, що обрали за вас.

А кнопковий телефон?

Кнопковий телефон, наприклад, — це крайній вияв тієї самої ідеї, тому й ефект він дає схожий. Але порожнеча після нього набагато більша, бо він повністю забирає і можливість, і інструменти, а не ховає їх за тертям. А більшу порожнечу, якщо її нічим не заповнити, і витримати важче.

Головне питання: що ви хочете бачити, коли розблоковуєте телефон?

Якщо проблема не лише в тому, що є на екрані, а й у тому, чому ви на нього дивитеся і як він спрямовує вашу увагу, питання змінюється. Ідеться вже не про те, скільки застосунків ви хочете мати на виду, а про те, що вам хотілося б побачити в ті секунди, коли ваша голова шукає, чим зайнятися.

Майже для всіх чесною відповіддю було б те, що їм треба зробити сьогодні, їхній календар або те, що вони собі запланували. Ідеться не про те, щоб весь час бути продуктивними (ми не хочемо ставати рабами самих себе), а про те, щоб знати, що вам треба зробити, і робити це вчасно. Саме в цьому різниця між головним екраном, який у вас щось забирає, і тим, який щось вам дає.

Як ми розв’язуємо це в duqe

duqe виріс саме з цієї проблеми. Спершу ми задумували лаунчер, який зменшував би екранний час і допомагав зосередитися в режимі фокусу. Але під час розробки ми натрапили на ту саму порожнечу, про яку йшлося вище, і застосунок зрештою став чимось іншим. Ми хотіли лаунчер, який не забирав би у вас функцій та інструментів, а додавав їх, і перетворював телефон на інструмент, яким він має бути.

Тому в duqe після розблокування ви бачите не список застосунків, а свій день: ваші завдання на сьогодні, події й те, що лишилося незробленим. Застосунки нікуди не зникли, вони в меню застосунків, але тільки ті, які ви самі вирішили туди додати. Якщо хочете побачити, як усе влаштовано зсередини, ми розповідаємо про це в статті що таке лаунчер і як його змінює duqe.

Джерела

• T. Harris (2016), «How Technology Hijacks People’s Minds — from a Magician and Google’s Design Ethicist», есей, опублікований на Medium і на tristanharris.com.
• A. J. Holte і F. R. Ferraro (2020), «True colors: Grayscale setting reduces screen time in college students», The Social Science Journal, 60(2), 274-290. doi:10.1080/03623319.2020.1737461
• D. J. Grüning, F. Riedel і P. Lorenz-Spreen (2023), «Directing smartphone use through the self-nudge app one sec», Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(8), e2213114120. doi:10.1073/pnas.2213114120